Чиї інтереси представляють місцеві депутати на Донеччині?

Правильне суспільство тим відрізняється від брехливо влаштованого,

 що досягнення власних вигод не може бути іншим,

як згідним з загальними вигодами

(Д.І.Менделєєв)

Рік, що минає, відзначився для Донецька цілою низкою громадських протестів, мітингів, виступів. Намагалися захистити свої права студенти і пенсіонери. Донеччани протестували проти незаконного підвищення комунальних тарифів, проти закриття шкіл. Досі не вщухає бунт чорнобильців. Деякі із мирних зібрань мали результатом «хиткий мир», більшість же обурених не отримали того, чого хотіли. 

Громадяни виходять на мітинги, бо втратили віру у тих, хто мусив би вболівати за їх рівень життя. Проблеми місцевого рівня повинні вирішувати депутати місцевих рад, діяльність яких має бути збалансованою за рівнем соціального представництва. Інакше кажучи, депутат (або група депутатів) в ідеалі мав би представляти соціальний інтерес певної групи (студенти, працююча молодь, пенсіонери тощо). А громадяни, знаючи, хто саме серед місцевої влади «завідує» тими чи іншими питаннями, одразу розуміли б, до кого можуть звернутися.

Реальність на Донеччині далека від ідеалу. Донецька обласна організація КВУ (Комітет виборців України) повідомляє, що лише одиниці опитаних на вулиці донеччан можуть назвати свого депутата – того, за якого віддали свій голос на минулих виборах чи того, хто зараз має за обов`язок представляти інтереси тих самих респондентів.

В межах реалізації проекту «Мій місцевий депутат – знаю, контролюю, співпрацюю» КВУ проаналізував склад місцевих рад у Донецьку, Макіївці та Авдіївці. Виявилося, що переважна більшість депутатів є керівниками підприємств усіх форм власності. Вони реагують у першу чергу на місцеві проблеми з економічною складовою, фактично ігноруючи сфери культури, освіти, охорони здоров`я і інші. Таким чином, діалог між владою та населенням майже відсутній і постійно назрівають нові конфлікти.

Представники КВУ говорять, що ситуації можна зарадити, якщо дати громадськості можливість висловлюватися. Багато надій покладається і на неприйнятий  поки закон України «Про місцеві референдуми», проект якого зареєстрований у Кабміні.

Ситуацію коментує керівник виконкому Донецької обласної організації політичної партії «Українська платформа» Оксана Куниця: «Як мінімум неприємно щодня з новин дізнаватися про новий акт непокори населення Донеччини. Особливо якщо ті питання, що підіймаються, близькі ідейно і нашій політичній силі. Практично ми не можемо їм допомогти, бо не маємо своїх депутатів у місцевих радах області. Навіть якщо б мали, було б дуже складно достойно представляти соціальні інтереси громади. Вибори 2010 показали неефективність виборчої системи і ось результат: у місцевих радах більшість представляє корпоративні інтереси, бо прийшли з однієї бізнесової організації. А громада з транспарантами ціною власного здоров`я волає про свої проблеми, про які влада не хоче чути».

прес-служба Донецької обласної організації

 політичної партії «Українська платформа»

(фото з сайту РІА Новости)

«Українська платформа» у Макіївці

Поряд із всеукраїнською активізацією суспільства щодо майбутнього чемпіонату Євро-2012 та виборами народних депутатів, очікуваних наступного року, «Українська платформа» теж почала активніше діяти. Зокрема, у Донецькій області продовжується розбудова партійних осередків. 

Установчими зборами у жовтні було вирішено створити дві організації партії у Макіївці: міську та районну у Центрально-міському районі. Макіївка фактично є містом-супутником Донецька, але має свої особливості. Життєвий рівень населення, суспільні проблеми міста потребують особливої уваги через його значний промисловий потенціал, але одночасно несприятливі умови для його розвитку. У Макіївці, як і в багатьох інших містах області, є декілька груп населення, що потребують соціальної підтримки. Саме ця підтримка і стане основним завданням новостворених організацій «Української платформи» у місті. Про це на перших зборах міського осередку партії повідомив його голова Олександр Григоренко.

прес-служба Донецької обласної організації

політичної партії «Українська платформа»

Олександр Пташник: «Подолати кризу шляхом розвитку малого та середнього бізнесу»

Сектор малого та середнього бізнесу в більшості європейських країн формує левову частку ВВП. В Україні ж – не більше 15%. Наша держава не покладає на нього великих надій, закриваючи очі на позитивний приклад сусідів. Влада робить вигляд, ніби опікується МСБ (малий та середній бізнес), але реальні підприємці з реальними проблемами прагнуть не допомоги і підтримки. Вони лише просять, щоб держава не заважала їм.

Через таку «допомогу» зараз в Україні повільно помирає фермерське господарство. А саме воно могло б витягти з депресії маленькі міста і селища, створити там робочі місця, мотивувати населення.

Донецька область є одним із лідерів в Україні за кількістю малих підприємств, а також за кількістю об`єднань бізнесменів. Нібито оптимістично звучить. Але однобоко. Повна картина відкривається після інформації, що загалом по країні кількість створених фізичних осіб-підприємців, приватних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю скоротилася у 2011 році порівняно з минулим.  Кількість припинених суб`єктів господарювання – збільшилася.

Громадська активність не має того результату, на який сподіваються підприємці. Захистити власні права представникам МСБ украй важко, адже навіть знайшовши підтримку серед колег, вони не матимуть її згори, тому ризикують втратити навіть те, що мають лише через спробу добитися справедливості. Останнє слово завжди за владою, і це підтверджують нещодавні події Податкового майдану.

Справа тут не лише у відміні спрощеної системи оподаткування та у посиленні податкового контролю. Бізнес страждає від складних процедур. Свіжі  зміни до законодавства повинні були спростити умови для початку підприємництва, зокрема,затвердити максимально спрощений пакет дозвільних документів. Таким чином, закрилися б певні шпарини для корупції.  Але реально маємо ситуацію, коли половина зі списку необхідних дозвільних документів – формальні і нікому не потрібні. Проте якщо дозвільний орган піде на поступки підприємцеві – за законом це буде вважатися корупцією.

Для того, щоб почати власну справу, діючи в межах закону та за інструкціями усіх потрібних інстанцій, необхідно витратити безліч часу, власних коштів та нервів. Проте на етапі початку підприємницької діяльності складнощі не закінчуються.  Далі підприємця чекає складна і бюрократизована звітність, постійні перевірки, а головне при цьому – невпевненість у стабільності.

Держава обвинувачує підприємців у тому, що вони намагаються обійти закон, практикують явища «зарплати в конвертах» та корупції. Але таким чином малий та середній бізнес намагається захиститися від свавілля тієї ж держави. Ті, хто вже втомився захищатися, приймають рішення втекти. Вони поїдуть і будуть працювати на благо і на валовий продукт іншої, лояльнішої країни, і в чомусь будуть праві. А Україна тим часом втрачатиме інтелектуальний потенціал.

Місцева влада показує свою роботу та вболівання за МСБ шляхом затвердження регіональних стратегій розвитку цього сектору. Як показує практика Донецької області, ця стратегія не діє. На Донеччині вона не реалізується навіть наполовину через недостатнє фінансування. Така ситуація, впевнений, є і в інших регіонах.

На мою думку, для того, щоб сектор МСБ в Україні почав активно розвиватися, необхідно декілька рушійних факторів. Перш за все, повинне з`явитися поняття престижності малого та середнього бізнесу. Держава повинна ставитися до представників сектору не як до джерела наповнення казни, а як до сили, що зможе стати значним економічним потенціалом країни.

Другий фактор – захист згори. Підприємці потребують представництва у владі для ефективного лобіювання власних інтересів.

По-третє, податковий кодекс, на який покладалися так і не виправдані надії, потребує жорсткого перегляду.

Держава не повинна втручатися у справи підприємців. Але вона повинна створити умови, у яких бізнесмени  матимуть змогу працювати конкурентноспроможно. Наприклад, запустити цивілізований механізм кредитування економіки.

До тих пір, поки в Україні не настане вільний від бізнесових репресій час, доки підприємці будуть боятися дій держави, яка повинна бути для них гарантом, наша економіка переживатиме не найкращі часи. Але ж є шанс подолати кризу шляхом розвитку малого та середнього бізнесу…

Олександр Пташник

голова Донецької обласної організації

політичної партії «українська платформа»

Земельна реформа в Україні: «Як Лисичка з`їла Колобка»

Українські фермери очікують початку нового року з нервовим острахом. Причиною цьому є невідворотність кульмінації земельної реформи, а саме - зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Свого часу мораторій підтримували і намагалися пролонгувати його дію і Ющенко, і Тимошенко. Президент у своїй передвиборній програмі обіцяв , що земля збережеться у тих, кому вона насправді потрібна, тих, кому вона допомагає вижити, заробити на повноцінне життя без розкошів. Тепер же плани керманичів країни змінюються.

Із початком 2012 року планується прийняття двох законів: «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель». Згідно з земельним законодавством України одразу ж по набранню ними чинності  буде скасована заборона продажу  сільськогосподарських земель. Такий досвід потрібен, проте він повинен мати своїм підкріпленням чітку та виважену законодавчу базу, а передувати йому повинна тривала підготовка функціонування ринку с/г  земель. На практиці ж Україна надто слабко підготована.

Більшість тих, хто підтримує зняття мораторію, мотивує цей крок доволі красномовно: у землі повинен бути хазяїн, який дійсно вмітиме нею користуватися і зможе підняти на вищий рівень економічні показники не лише свого бізнесу, а й країни в цілому. Однак експерти притримуються іншої думки.

Представники американської організації USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) говорять, що українські селяни почасти не мають достатньо знань для того, щоб захистити своє право на землю, тому ризикують бути ошуканими одразу ж коли буде дозволено продавати землю. USAID готові допомогти таким людям у рамках свого п`ятирічного проекту «АгроІнвест» в Україні.

Презентуючи проект у Донецьку, експерти розповіли, як формуватиметься земельний ринок в Україні після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення і який вплив матиме запровадження ринку земель на сільське господарство. Згідно з опитуванням USAID, близько 10% селян в нашій країні готові продати свою землю одразу ж по скасуванню заборони на продаж. За законом держава матиме пріоритетне право на купівлю цієї землі. Однак історичний досвід  свідчить, що держава – неефективний господар. Тому вона продаватиме землі фермерським господарствам. Щоб мати змогу купити їх, фермери підуть до банків за кредитами. Банки не захочуть мати справу із заставленою землею, бо муситимуть продати її протягом 6 місяців після отримання за борг, а тому матимуть лише два виходи: продати за безцінь або втратити. Отже за усіх цих умов держава змушена буде передавати землю в оренду агрохолдингам.

Агрохолдинги –  окреме питання. У перші роки по зняттю мораторію, доки вартість землі усталюватиметься і тому скоріше буде заниженою, агрохолдинги скуповуватимуть її, не цураючись тіньових оборуток. Явище «латифундизації» відіб`ється на долі країни негативно, підкріплюючи підвалини самодержавства. Навіть не йде мова про місцеві бюджети, які обміліють внаслідок того, що податки агрохолдинги будуть платити не там, де матимуть землю, а за місцем реєстрації.

Загалом негативно до перспектив упровадження земельної реформи ставиться і Олександр Пташник, голова Донецької обласної організації «Української платформи». За його словами, реформа необхідна, але не у такому викривленому вигляді, у якому зараз її нав`язують українцям. 

«Я двома руками за те, щоб в Україні запрацював якісний ринок сільськогосподарської землі. Але за умови, що селяни, які її продаватимуть, знатимуть усе про свої права, вмітимуть їх захистити, а також орієнтуватимуться у земельному законодавстві. Крім того земля мусить мати таку ціну, на яку заслуговує, тобто не штучно занижену. Я маю знайомих у Гані, де земля сільськогосподарського призначення донедавна цінилася низько. Але зараз усе йде до того, що українці будуть змушені продавати свої чорноземи за такою ціною, яка буде нижчою за вартість найдешевшої малородючої землі в Гані. Таку думку я зустрічав і у ЗМІ, зокрема, у матеріалах Deutsche Welle».

На питання, як складеться ситуація у Донецькій області, Олександр відповів так: «Виходячи із загальних перспектив по Україні, сільськогосподарські землі Донеччини теж рано чи пізно потраплять до рук усім відомих землевласників: Колесніков, Ахметов, Іванющенко. На жаль, таким чином втрачаються останні надії на розвиток фермерського господарства у області».

Що ви знаєте про своїх депутатів?

У серпні 2011 (три місяці по прийняттю закону) Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в Україні проводилося дослідження. Відповідно до його результатів, більше половини населення країни (52%) нічого не чули про ухвалення закону, 36,5% «щось про це чули, але не знають достеменно». Майже половина респондентів вельми скептично ставляться до положень закону, не покладаючи особливих надій на те, що завдяки йому влада стане більш прозорою. 78% населення не надсилали запити про інформацію і не збираються цього робити. Такі показники означають, що українці в більшості своїй не довіряють владі, у тому числі і її безпосереднім «продуктам діяльності», тобто законодавчим актам.


Така ситуація частково викликана і пасивністю чиновників. Одразу після прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації» активісти Комітету виборців України провели моніторинг готовності відповідних органів влади до його виконання. Іспит влада не пройшла. За результатами оцінювання середній бал не перевищив 2,5 із 5 можливих. Організаційний і технічний рівень підготовки виявився формальним: у більшості органів влади створені спеціальні підрозділи або призначені особи, відповідні за доступ до публічної інформації, але на ефективності власне доступу це не відобразилося. При цьому самі чиновники поставилися до нового закону скептично, деякі навіть не чули про нього. Не всі схвально сприйняли ідею провести серію тренінгів для кращого розуміння роботи з інформацією та запитами громадян.


Є й такі представники владних структур, для яких Закон «Про доступ до публічної інформації» - усього лише черговий паркан з безліччю шпарин. Проаналізувавши закон і взявши до уваги некомпетентність населення щодо нього, чиновники відмовляють у наданні інформації або подають її у «полегшеній версії». Пояснюють: інформація, про яку йдеться у запиті – службова. Крім того, важко оскаржити відповідь «не по суті», адже немає чіткого визначення цього поняття.

Чотири місяці від оприлюднення закону Всеукраїнська громадська організація «Демократичний альянс» проводила моніторинг його виконання. Виявилося, що найнижчий у країні рівень реалізації закону - в Донецькій області. До 39 міських рад регіону були надіслані запити щодо надання інформації про генеральні плани, міські бюджети, тарифи на комунальні послуги та доходи чиновників за 2010 рік. Відповіді в основному мали вигляд формальних відписок. Через відсутність відповіді подано позови до суду на мерів Шахтарська, Амвросіївки та Волновахи.


Щодо ситуації з виконанням Закону «Про доступ до публічної інформації» має власну думку і голова Донецької обласної організації політичної партії «Українська платформа» Олександр Пташник: «На кожному кроці ми стикаємося із непорозуміннями влади та громадськості. Географічно я зараз маю на увазі Донецьку область, адже саме тут ми працюємо і бачимо нестикування на власні очі. Результати моніторингу, які озвучили зараз представники «Демократичного альянсу», вкотре підтвердили необхідність змін. «Уроком відкритості» для влади стануть санкції, передбачені за невиконання закону. Наше завдання – провести урок для суспільства, тобто донести якомога ширшим верствам населення знання про власні права, розшифрувати, якою потрібною і могутньою зброєю може бути в їхніх руках Закон «Про доступ до публічної інформації». Найближчим часом у донецькому осередку «Української платформи» заплановане проведення серії тренінгів щодо ознайомлення із цим законом для усіх зацікавлених».


Автор: Оксана Куниця
фото з архіву ТСН