Теорія про те, що Схід і Захід України суперечать між собою, побутує вже давно. Під час політичних змагань вона активізується, у період певної стабільності розмови про роз`єднання стихають. Але чи можна сказати, що полярність завжди існує, а змінюється лише рівень суспільної цікавості щодо цього питання?
За результатами нещодавнього всеукраїнського опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», на замовлення Програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика, більшість жителів нашої країни ідентифікують себе з українцями, громадянами України, тобто усі вони у першу чергу мають спільні цінності. Опитування, проведене цієї весни «R&B Group» у Львові та Донецьку, показало, що 79% донеччан позитивно ставляться до мешканців Львова, а 88% львів`ян – так само позитивно до жителів Донецька. Що ж тоді ми називаємо «суперечкою між Сходом та Заходом»?
Один із варіантів появи такого стереотипного визначення походить від недобросовісних політиків, які спекулюють на людських почуттях національної свідомості, але об`єктами для свого впливу обирають не тих особистостей, у кого ця свідомість уже сформувалася, а навпаки – масу, яку легко повести за собою, підкупивши уявною ідеологією. Розкол серед українців – це сценарій, який пишуть політики, щоб у ньому відвести собі роль лідера, який знає шляхи об`єднання.
Шукати причину суперечок треба не в ментальних розбіжностях, а у політиці.
Тема недовіри між мешканцями східної та західної частин країни штучно роздулася у 2004 році під час передвиборчих баталій, коли від кожної з цих частин був свій кандидат у президенти. Замість того, щоб одразу переконати народ у безпідставності розмов про відмежування,обидва кандидати почали симпатизувати кожен своїй частині електорату, що і викликало нову хвилю суперечностей. Не бачимо спроб об`єднання і зараз.
Минулі 5 років в Україні президентом був Віктор Ющенко, кандидат від західної частини держави. Усі побачили, на що він здатен, як виконує свої обіцянки. Тепер при владі «східняк» Янукович. Побачимо, чи справдить він надії свого електорату. Матимемо змогу порівняти. Поки що ні той, ні інший не робили категоричних кроків до об`єднання країни. Невже досі комусь вигідно поглиблювати штучно викопану прірву?
Другий фактор, який міг би стати причиною національного роз`єднання – зовнішньополітичні погляди. За даними опитування, проведеного цієї весни «R&B Group» у Львові та Донецьку, 88% донеччан вважають найбільшим союзником України Росію. Львів`яни тяжіють до Євросоюзу (25% опитаних). А може, варто було б звернути увагу в першу чергу на власний потенціал? Україна здатна бути самодостатньою державою, підтримувати дружні стосунки з іншими країнами, цілком на них не спираючись. А тим більше не іти в світ з простягнутою рукою. Орієнтація на «своє» стане найкращим об`єднуючим фактором для українців.
Серед нас, українців, насправді є відмінності, сформовані історично та культурно. Але вони повинні сприйматися не як недолік, а як багатство. Якщо вже на те пішло, кожна область країни відрізняється від інших мовними діалектами, деякими звичаями,ментальними нюансами, які сформувалися під дією географічних особливостей. Але ніде не бачимо заголовків «Вінниця проти Херсону» чи, наприклад, «Суми проти Чернівців». На слуху лише Львів та Донецьк. Але це такі ж звичайні міста України, як і інші.
Окремої уваги потребує мовне питання. Але і на нього є раціональна відповідь. Як показує світова практика, найбільші країни (США і Росія), мають федеративний устрій, але попри це кожна із них може назвати лише одну мову державною. Мова збирає націю докупи, вона є зміцнюючою цінністю. Тому і в Україні повинна бути лише одна офіційна мова. Вона у нас вже є. І це не означає, що інші мови на території нашої країни зазнають утисків.
Голова політичної партії «Українська платформа» Павло Жебрівський визначає головною запорукою єдності формування політичної нації: «Політична нація означає, що кожен мешканець України відчуває себе повноцінним громадянином держави, відчуває причетність до справ у цій державі і орієнтується на її цінності, а не цінності сусідів, близьких чи далеких».
Які ще об`єднуючі фактори можна назвати?
Історична пам`ять, яку ми правильно сформуємо, і держава у цьому допоможе. В Українському інституті національної пам`яті вже розроблена нова концепція історичної освіти, яка дозволить школярам вивчати історію нашої держави не за етнонаціональним принципом, а за територіальним (усе,що відбувалося на території України, автоматично вважається її історією). Ця концепція допоможе перебороти штучно насаджений стереотип міжрегіональної боротьби.
Здоровий скепсис щодо політиків. Довіра перевіреним фактам, офіційним статистичним даним, а не голим судженням. Для повного порозуміння Сходу та Заходу країни потрібен сильний лідер, що покаже їм спільний шлях.
Не можна дивитися в минуле, шукати там авторитети і приводи заявити про різницю між Сходом і Заходом. Необхідно поглянути в майбутнє, і у ньому побачити, як неповторні особливості кожного регіону поєднаються між собою для скріплення державності.
Запитаймо кожен сам себе: чи готовий я відцуратися брата лише тому, що він інакший? Ми різні, але ми рідні. Ми повинні бути разом. Разом – ми сила.
